Давнім римлянам приписують такі слова: «Корінь навчання -гіркий». Але навіщо навчати з гіркими та марними сльозами того, чого можна навчати весело? Кожний вчитель мріє про те, щоб на його уроках панувала здорова атмосфера піднесення, зацікавленості, розумних думок та сподівань. Один з методів створення такої атмосфери — організація навчальної роботи із застосуванням ігрових форм.
Великий педагог В.Сухомлинський писав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку, він порівнював гру з величезним вікном, через яке у духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишнє середовище, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Однак освітнє й виховне значення має не будь-яка гра, а лише та, що передбачає пізнавальну діяльність учнів.
У своїх працях великий педагог Л.Виготський писав: «Дитина не тільки готується до життя, вона вже живе, а про це так часто забувають ... і це забуте, незаймане життя дитини нагадує про себе тими негативними рисами характеру, про які вчитель не знає, звідки ж вони взялися, він же сіяв вічне, добре, але ці паростки засохли, притлумлені розкішним ростом інших рослин, які сіяло життя і жадібно сприймала душа дитини, подібно до родючого грунту, який якщо на ньому не ростиме пшениця, обов'язково з'явиться бур'ян».
Залучаючи учнів до участі в іграх, конкурсах, вікторинах, учитель у нетрадиційній, цікавій для школярів формі може перевірити міцність та глибину засвоєння вивченого і виявити, які саме питання потребують роз'яснення та закріплення.
Легких шляхів у науці немає. Але необхідно використовувати всі можливості для того, щоб діти навчалися з інтересом, щоб вони побачили привабливі сторони науки, дізналися про можливості в подоланні труднощів.
Дослідники-педагоги стверджують, що тільки у грі учень активно мислить, вільно себе почуває і творить. Саме гра є основою всієї людської культури.
Роль і місце ігор в процесі навчання математики та інформатики
До останнього часу такий важливий компонент змісту, як досвід емоційно-ціннісної діяльності учнів, лише декларувався і практично був відсутній у навчальних програмах. Вихід з цієї ситуації може бути знайдено шляхом включення у навчально-виховний процес ігрової моделі навчання.
Ігрова діяльність притаманна дитині. У ході гри на основі зміни ролей та ігрових ситуацій відбувається соціалізація дитини, набуття нею певного соціального досвіду тощо. „Вільна гра” має свою внутрішню мотивацію, яку, на відміну від навчальної, не потрібно створювати. При цьому у грі діти використовують власний досвід, виявляють не тільки самостійність, а й ініціативу (встановлення правил, вибір шляхів, створення умов, беруть на себе відповідальність за прийняті рішення). Зрозуміло, що педагоги та дидактики не могли не спробувати використати гру у навчальних цілях. Особливий ігровий бум спостерігався у західній педагогіці у 60 – 70-х роках. Але виявилося, що між „вільною грою” і дидактичною (навчаючою) грою є низка суттєвих відмінностей, які вимагали свого вирішення, а саме:
Ø дидактична гра має навчально-розвивальну мету, яка виходить за рамки „вільної гри”;
Ø складні соціальні установки не є індивідуальним відбитком „загальних зразків соціальної або групової поведінки”, тому у гру вводяться певні правила, що обмежують діяльність і самостійність учня;
Ø вона вимагає досягнення певного результату, який може бути однозначно зафіксований і оцінений вчителем;
Ø вона проводиться не тоді, коли цього хоче учень, а тоді, коли це заплановано вчителем.
Існують декілька досить складних видів класифікації дидактичних ігор. Для пересічного вчителя, який складає власні нескладні ігри або використовує вже розроблені ігри, достатньо знати, що ігри поділяються на імітаційно-моделюючі та рольові.
Імітаційно-моделюючі ігри присвячені вирішенню певної проблеми, набуттю процесуальних компетенцій, рефлексії шляхів вирішення проблеми, і, хоча вони можуть включати в себе розподіл ролей, це ролі „технічні” (керівник, доповідач, секретар тощо), в яких емпатія (перевтілення в образ) має менше значення, ніж у рольових іграх.
Блок імітаційно-моделюючих ігор включає декілька груп (типів ігор). Перший тип, який іноді називають комбінаторними іграми, представлений різноманітними іграми, для яких характерні відсутність спеціальних ігрових процедур, імовірнісний характер процесу гри, ігрові дошки (розкреслені „поля”), різноманітні фішки тощо. В іграх даного типу залучається пам’ять учнів, тому їх доцільно застосовувати під час закріплення, повторення і узагальнення матеріалу в 5-7, рідше у 8-9 класах. Це І (репродуктивний, „алгоритмічний”) рівень мислення, коли учень виконує дії по пам’яті без підказки.
Іноді (коли учні давно вивчали необхідні поняття, учень не може пригадати поняття без підказки, існує необхідність провести корекцію неправильно названого поняття тощо) виникає необхідність організувати дані ігри по пам’яті з підказкою, тобто на І (репродуктивному, „учнівському”) рівні мислення.
Другий тип – різноманітні вікторини типу „Перший мільйон”, „Що? Де? Коли?” тощо – також використовується переважно під час закріплення, повторення та узагальнення матеріалу. Це ІІ рівень мислення (дія без підказки, по пам’яті), який дає можливість розширити коло матеріалу, що перевіряється, за рахунок введення окремих фактів тощо. За деякими спостереженнями, протягом 1-2 хвилин таким чином можна перевірити до 40 умовних одиниць знань. Такий тип ігор може використовуватися як у середній, так і в старшій школі.
Третій тип ігор даної групи представлений так званими стратегічними іграми. Це більш складні ігри, які, на відміну від попередніх, вже мають певне рольове забарвлення (тобто дії учнів диктують не тільки сама ситуація та організаційно-управлінські правила гри, а й особливості поведінки, що накладаються на гравця роллю та особливостями ситуації, що розігрується). Це ІІІ (частково-пошуковий, „евристичний”), а іноді й ІV („творчий”) рівень мислення. Стратегічні ігри використовуються для вивчення нового матеріалу і набуття нового досвіду за нестандартних умов і узагальнення вже вивченого матеріалу. Вони сприяють більш глибокому зв’язку знань учнів з життям та практичною діяльністю, розширюють їх емпіричну базу, ведуть до розуміння учнями проблем суспільства, формування у них рис активного громадянина тощо.
Ігри даної групи вимагають значної кількості часу (до одного-двох уроків мінімум), високорозвинених абстрактного і критичного мислення, певного досвіду дослідницької роботи, навичок і культури ведення дискусій. Як правило, ігри такого типу проводяться у старших класах, хоча за певних умов вони є досить ефективними і в основній школі.
Отже, під час закріплення, повторення і узагальнення матеріалу доцільно використовувати комбінаторні ігри та різноманітні вікторини. Стратегічні ігри використовуються для вивчення нового матеріалу і набуття нового досвіду за нестандартних умов і узагальнення вже вивченого матеріалу.
Рольові ігри, на відміну від імітаційно-моделюючих, мають більший емпатійний акцент. Їх завдання полягає у створенні відповідного емоційного фону заняття, набутті учнями досвіду емоційно-ціннісної діяльності, формуванні ціннісних орієнтацій тощо. Рольові ігри мають гнучкіші правила, обмежені роллю та реаліями відповідної епохи, високий рівень узагальненості, стимулюють фантазування, уяву, творчість, що відповідає психолого-віковим можливостям і засобам соціальної адаптації учнів 5-8 класів.
Найбільш розповсюдженими рольовими іграми є театралізовані вистави, театралізовані ігри і проблемно-дискусійні ігри. Основні відмінності між театралізованою виставою і театралізованою грою полягають у тому, що в останній тексти ролей складають самі учні й питома вага імпровізації більша.
Як показує досвід, у старшій школі, інтерес учнів до рольових ігор спадає, вони не охоче беруть участь у виставах і віддають перевагу стратегічним та проблемним іграм. Можливо, це пов’язане з тим, що в учнів починає переважати абстрактне мислення замість конкретно-образного.
